Тема, звичайно, не для всіх, але я вважаю, що про виховання немовлят можна і треба писати, в той час як про власні дієти, епіляції та про інші фізіологізми — краще не треба.
Є два моменти, які мене періодично зачіпають, як матері до 3-м ребеночьим років, збираючись здавати дитину в садок або просто раптом отямившись, виявляють, що він не може жити без памперсів і не вміє сам ходити в туалет, і те, як у дитини досить дорослого віку раптом у роті виявляється соска-пустушка.
Досить дорослого — ну це, скажімо, йому рік, і він сам ходить, а в роті встромлена пустушка. Взагалі, звичайно, це питання мого особистого сприйняття — я більш-менш в голові утрясаю образ лежачого і сповитого безсловесного немовляти з соскою в роті. Але теж з скрипом. А кому-то будь-вік — не вік для гумової чужорідної блямби. А кому-то… ох, я бачила як-то в Пітері дівчинку 6 років, клянуся, у неї в роті була пустушка. Тобто звичку навіть грубо не обривали добрі батьки, може, по-своєму вони були праві. Але бачити це було жахливо. Як сигарету в роті у дитини, їй-богу. Адже це її звичне засіб для боротьби зі стресом.