Це зовсім не відбувається так, якщо б прикласти дитину до грудей — адже вона як і раніше самотня і кинута у своєму стражданні.
Невже ви думаєте, що це здорово — кидати своєї дитини, змушувати його справлятися з емоціями самому, даючи потрібний «заспокійливий девайс» і при цьому мило посміхатися поруч? Навіщо, я повторю, ви взагалі потрібні? Якщо у роті дитини пустушка, а поруч йде мати з неампутированной грудьми — вона не потрібна. Її можна замінити і ніхто не помітить. І до речі, так повсюдно і трапляється. Бабусі катають коляски, чоловіки по ночах скачуть з пляшечками, і так далі. А жінка при цьому, наприклад, каже «От бачите, я І дитину виховую, І кар’єру роблю». Ну так, звичайно.
Тут, безсумнівно, порушена мною взагалі тема штучного вигодовування. Але розвивати її мені не хочеться, як не хочеться — попереджаю! — відповідати на питання в стилі «а якщо….це життєва необхідність…не було молока в 10 поколіннях…» і так далі. Не хочу і не буду. Коли я пишу щось жорстке, що я пишу, я чітко визначаю аудиторію мого словесного обстрілу — і ці пані, повірте, абсолютно в силах і в можливостях давати те, що вони не дають. Тому, власне, і виття піднімається. А мені-то що з ваших виправдань?